Архітектура комп'ютерів

Вступ

Тема. ВСТУП. МЕТА І ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ «АРХІТЕКТУРА КОМП’ЮТЕРІВ»

1. Мета викладання дисципліни

Вивчення дисципліни сприяє формуванню наукового рівня мислення майбутнього фахівця, містить в собі теоретичну базу, де розглядаються сучасні принципи побудови основних функціональних вузлів ЕОМ: вузла управління та арифметико-логічного вузла центрального процесорного пристрою, пам’яті ЕОМ та об’єднуючої системної шини. Ця теоретична база необхідна при засвоєнні прикладних питань проектування як однопроцесорних ЕОМ, так і багатопроцесорних обчислювальних систем універсального та спеціалізованого призначення. Основний наголос у курсі зроблено на побудову вузлів ЕОМ з фон-нейманівською архітектурою, вивченню сучасної зарубіжної елементної бази та основ технології і засобів проектування вузлів ЕОМ. Виходячи з цього, викладання курсу «Архітектура комп’ютерів» підпорядковане з’ясуванню загальних проблем побудови ЕОМ, та побудови ЕОМ з заданими архітектурними та технічними характеристиками.

2. Задачі дисципліни

По результатах опанування першої частини навчальної дисципліни студенти повинні вміти вирішувати такі завдання:

  • вибір системного блоку;

  • вибір, конфігурування, монтування в системний блок та пошук несправностей на материнській платі;

  • вибір мікропроцесора та його монтування на системну плату;

  • вибір типу пам’яті та монтування її на системну плату;

  • вибір, конфігурування та монтування в системний блок різноманітних накопичувачів на гнучких та жорстких дисках;

  • вибір, конфігурування та монтування мультимедіа пристроїв;

  • вибір, конфігурування та монтування різноманітних периферійних пристроїв (наприклад: сканерів, принтерів, пристроїв архівування інформації та ін.);

  • вибір, конфігурування та монтування в системний блок відео адаптеру;

  • вибір, підключення та конфігурування монітора;

  • діагностика, пошук та усунення несправностей персонального комп’ютера.

    Необхідною передумовою для цього є отримання таких знань:
  • різновидності формфакторів материнських плат та системних блоків;

  • поняття про системні плати та їх різновиди;

  • різновиди інтерфейсів для підключення периферійних пристроїв та їх конфігурування;

  • типи мікропроцесорів та їх характеристики;

  • сучасні технології пам’яті, типи пам’яті;

  • принцип роботи накопичувачів, різновидності контролерів;

  • звукові картки та різновиди звукових форматів;

  • різновиди відео адаптерів та моніторів, вибір конфігурування;

  • поняття системних ресурсів та усунення їх конфліктів;

  • налагодження комп’ютерної системи на максимальну швидкодію та максимальне використання ресурсів.

    Викладення другої частини дисципліни «Архітектура комп’ютерів» обумовлено необхідністю формування у студентів чіткої системи уявлень про цілісний комплекс проблем, що виникають та мають бути вирішені в процесі програмування на рівні операційної системи MS DOS, управління пам’яттю, а також програмування для стандартних та нестандартних пристроїв ЕОМ

    Тема: ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ КОМП’ЮТЕРІВ

    1. Короткі історичні аспекти розвитку

    У 1623 – 1624 рр. професор Тюбінгського університету Вільгельм Шиккард в листах до Йоганна Кеплера описав конструкцію обчислювального пристрою, у якого були механізовані операції додавання та віднімання, а операції множення та ділення – напівмеханізовані. У 1642 р. французький математик і фізик Блез Паскаль створив першу модель обчислювальної машини, котра могла виконувати всі чотири арифметичні дії (до наших днів збереглося вісім машин Паскаля).

    Особливу роль у розвитку обчислювальної техніки відіграли роботи англійського вченого Чарльза Беббіджа. У 1823 р. він проектує так звану "різницеву" машину для обчислення значень многочленів, де процес рахунку здійснювався автоматично. У період з 1833 по 1871 роки Ч. Беббідж розробляє схему "аналітичної" машини, де реалізовані принципи, які лежать в основі і сучасних комп`ютерних систем, а саме: принцип програмного управління та принцип програми, що зберігається в пам’яті машини. У цей же час дочка Дж.Г.Байрона леді Ада Лавлейс створює перші програми для машини Ч. Беббіджа.

    Важливим етапом розвитку обчислювальної техніки стали роботи англійського математика Джорджа Буля "Математичний аналіз логіки" (1847 р.) та "Закони мислення" (1854 р.), у яких були викладені основи алгебри логіки (інші назви: алгебра висловлювань, булева алгебра). На основі булевої алгебри грунтується теорія релейно-контактних схем та практика конструювання складних дискретних автоматів, що використовуються й у сучасних комп’ютерах.

    Початком ери ЕОМ вважають 1945 – 1946 рр., коли під керівництвом вчених Проспера Еккерта і Джона Моучлі в Пенсільванському університеті була створена перша ЕОМ "ENIAC" (Electronic Numerical Integrator and Computer). "ENIAC" мала 1800 електронних ламп, 150000 електромеханічних реле, а її потужність становила 150 кВт. Зрозуміло, що ця машина була дуже громіздкою, складною в управлінні (у ній навіть не застосовувався принцип змінної програми: щоб змінити програму необхідно було перепаювати схему), ненадійною в роботі, мала ряд інших недоліків. Але ж це - перша електронно-обчислювальна машина!

    У 1945р. американський математик Джон фон Нейман запропонував концепцію ЕОМ, у пам`ять якої вводились як дані для опрацювання, так і програма їх опрацювання. За цією концепцією у 1949 р. у Кембриджському університеті (Англія) під керівництвом професора Моріса Уїлкса була створена машина "EDSAC", що мала всі необхідні компоненти сучасної ЕОМ.

    У нашій країні розробки ЕОМ починаються також у 40-х роках ХХ сторіччя. У 1951 р. у Києві під керівництвом професора С.А. Лебедєва вводиться в експлуатацію ЕОМ, яку назвали "МЭСМ" (російською мовою "малая электронно-счётная машина").

    П`ятдесяті та наступні роки стали періодом бурхливого розвитку обчислювальної техніки і за кордоном, і в нашій країні. Так, у 1951 р. з`являються перші серійні ЕОМ в Англії (комп`ютер "UNIVAC-1"), у США (комп`ютери ІВМ), а в 1952 – 1953 рр. і в нашій країні (ЕОМ "БЭСМ", "Стрела", М-2). В середині шістдесятих років кількість комп`ютерів в світі становила близько 40 тисяч, на початку сімдесятих ця цифра досягла 140 тисяч, у середині вісімдесятих – майже 500 тисяч, а в кінці дев`яностих – декілька мільйонів штук.

    ЕОМ "ЕNIAC" (1945 р.) призначалася для розв`язання задач балістики, а також для науково-технічних розрахунків, подібних до відповідних задач балістики. Через 20 років американський журнал "Computer's and Automation" назвав понад 600 сфер застосування комп`ютерів. В 1973 р. цей журнал нарахував майже 2500 професій комп`ютера. У наш час не існує сфери людської діяльності, в якій не застосовувалися б комп`ютери.

    В розвитку ЕОМ існує своєрідна періодизація: прийнято говорити про покоління ЕОМ.

    Перше покоління (1945 р. – середина 50-х років) – це машини з швидкодією 10 – 20 тис. операцій за секунду (ІВМ, "БЭСМ-1,-2", "Мінськ - 1, - 12", М – 20, "Урал – 2, - 4"). Характерні риси ЕОМ першого покоління: дуже великі розміри; велике споживання енергії; низька швидкодія; елементна база – електронні лампи; розділення пам`яті машини на швидкодіючу оперативну обмеженого об`сягу на магнітних осередях та повільнодіючу неоперативну значно більшого обсягу на магнітних барабанах; введення даних із перфострічок та перфокарт.

    Перехід до випуску комп'ютерів другого покоління (50-і – 60-і роки ХХ століття) пов'язаний з тим, що на зміну електронним лампам прийшли напівпровідникові пристрої (транзистори, польові транзистори, діоди). ЕОМ на базі дискретних напівпровідників мали швидкодію в декілька сотень тис. операцій за секунду ("ATLAS" виробництво Англії, "Streth" – США, "БЭСМ-6", "Наири", "Наири - 2", "Промінь", "Урал – 11" - СРСР). Зменшилися розміри машин, споживання енергії; поліпшилася структура.

    У 1958 році Джек Кіблі придумав як на одній пластині напівпровідника отримати декілька транзисторів. У 1959 році Роберт Нойс (засновник фірми Intel) винайшов метод, який дозволив не тільки розмістити на одній пластині потрібні транзистори, але й належним чином їх з’єднати. Такі електронні схеми отримали назву інтегральних схем або чіпів.

    Застосування інтегральних схем в комп'ютерах третього покоління (середина 60-х – початок 70-х років ХХ століття) дозволило підвищити швидкодію ЕОМ до декількох мільйонів операцій за секунду. У складі цих ЕОМ з`явилися пристрої, що забезпечували обмін даними між оперативною пам`яттю та іншими блоками ЕОМ (вони отримали назву каналів). Найхарактернішими представниками цих ЕОМ були комп`ютери типу ІВМ – 360 та ЄС "Ряд – 1".

    В ЕОМ четвертого покоління (70-і – початок 80-х років ХХ століття) за рахунок використання великих інтегральних схем швидкодія досягла десятків мільйонів операцій за секунду. Ці ЕОМ мали декілька центральних процесорів, а це забезпечувало одночасне розв'язання декількох завдань (власне, такі ЕОМ уже належали до обчислювальних систем). Представниками цих ЕОМ були комп`ютери типу ІВМ-370 та ЄС "Ряд - 2, - 3".

    У 1970 році компанією Intel була створена інтегральна схема, функції якої були аналогічні функціям центрального процесора великої ЕОМ. Схему назвали мікропроцесором або надвеликою інтегральною схемою (НВІС). Промисловий випуск мікропроцесорів дав поштовх для створення комп'ютерів п`ятого покоління. Завдяки НВІС комп'ютери п’ятого покоління (початок 80-х років ХХ століття по наш час) працюють з швидкодією в сотні мільйонів операцій за секунду. Представниками цих ЕОМ є персональні комп`ютери типу ІВМ РС та типу Macintosh, ІВМ РС–сумісні ПК, міні-ЕОМ (DEC, Hewlett– Packard, Sun та ін.), великі ЕОМ (мейнфрейми, найбільшим виробником яких залишається фірма IВM) та супер-ЕОМ (Gray Research, Hitachi та ін.). До складу комп`ютерів п`ятого покоління входять різноманітні термінали (дисплеї, сканери, накопичувачі на магнітних та компакт-дисках, лазерні кольорові принтери, апаратні засоби для прискорення процесів тривимірного моделювання, анімації тощо).

    Контрольні запитання

    1. Охарактеризуйте основні етапи розвитку комп’ютерів.

    2. Назвіть покоління комп’ютерів.

    Тема: КЛАСИФІКАЦІЯ КОМП’ЮТЕРІВ

    Номенклатура видів комп’ютерів на сьогодні є величезною: вони різняться за призначенням, потужністю, розмірами, елементною базою тощо. Тому варто застосовувати класифікацію комп’ютерів за різними ознаками. Слід зауважити, що будь-яка класифікація є певною мірою умовною, оскільки розвиток комп’ютерної науки і техніки настільки стрімкий, що, наприклад, сьогоднішня мікро-ЕОМ не поступається за потужністю міні-ЕОМ п’ятирічної давнини і навіть суперкомп’ютерам недавнього минулого. Розглянемо найбільш поширені критерії класифікації комп’ютерів.

    1. Класифікація за етапами розвитку (покоління ЕОМ)

    Комп’ютери І покоління

  • Використовуються у 50-х роках.
  • Елементною базою є електронні лампи.
  • Мають надвеликі габарити, вагу та споживання електроенергії.
  • Швидкодія – 10-20 тисяч операцій в секунду.
  • Для вводу інформації використовують перфоленти та перфокарти.
  • Для виведення інформації використовують матричний принтер.
  • Програмного забезпечення немає, для кожної задачі створюється своя програма на мові низького рівня (наближеної до машинної мови).
  • Надійність є дуже низькою.
  • Вартість – 500/700 тис. дол. Перший в світі програмований електронний комп’ютер важив 30 тонн и складався з 18 тисяч електронних ламп.

    Комп’ютери ІІ покоління

  • Використовуються у 60-х роках.
  • Елементною базою є транзисторні елементи.
  • Швидкодія до 100 тис. операцій в секунду, оперативна пам’ять до 100 Кілобайт.
  • Для вводу і збереження інформації використовують магнітні стрічки та барабани.
  • Для виведення інформації використовують монітори.
  • З’являються мови програмування та операційні системи
  • Вартість – порядку 100 тис. дол.

    Комп’ютери ІІІ покоління

  • Використовуються у 70-х роках.
  • Елементною базою є інтегральні мікросхеми - чипи. Це пристрої, що містять в собі тисячі транзисторів та інші елементи як єдине ціле (без зварювання чи паяння).
  • Швидкодія до 1 мільйонів операцій в секунду, оперативна пам’ять кілька 100 Кілобайт.
  • Для вводу та збереження інформації використовують магнітні диски, стрічки та барабани.
  • Для виведення інформації використовують монітори, принтери.
  • З’являється єдина архітектура комп’ютерів та сумісні між собою програми. Впроваджуються прикладні програми.
  • Вартість – до 50 тис. дол.

    Комп’ютери ІV покоління

  • Використовуються з 80-х років і до теперішнього часу.
  • Елементною базою є надвеликі інтегральні мікросхеми – НВІС, що містять в собі всю електроніку пристрою.
  • Застосовують швидкодіючі оперативні запам’ятовуючі пристрої об’ємом в десятки Мегабайт.
  • Для комп’ютерів ІV покоління характерно:
  • Поява персональних комп’ютерів.
  • Телекомунікаційна обробка даних.
  • Впровадження комп’ютерних мереж. Широке застосування систем управління базами даних (СУБД).
  • Втілення елементів інтелектуальної поведінки комп’ютерів для обробки даних.

    Комп’ютери V покоління

  • Розробка наступних поколінь комп’ютерів базується на НВІС підвищеної інтеграції з використанням оптоелектронних принципів (лазери, голографія).
  • Комп’ютери інтелектизуються, зменшується бар’єр між людиною та технікою, інформація сприймається з рукописних та друкованих текстів, голосу, символів, дотиків, тобто застосування інтелектуального інтерфейсу.
  • Відбувається перехід від обробки даних до обробки знань.
  • Просувається напрямок до децентралізації обчислень за допомогою комп’ютерних мереж.

    2. Класифікація за експлуатацією

  • Універсальні комп’ютери.
  • Спеціалізовані комп’ютери. Універсальні комп’ютери спроможні вирішувати широкий клас задач користувача, їх використовують для роботи з текстом, графікою, музикою, відео тощо в офісі, учбовій лабораторії, вдома. Спеціалізовані комп’ютери призначені для вирішення вузького кола задач чи однієї задачі і функціонування у спеціальних умовах. Вони керують технологічними процесами, втілюються у літаки та автомобілі, використовуються на космічних станціях. Ці комп’ютери мають «операторський інтерфейс»: пульти керування, дисплеї, клавіатуру і вказівні пристрої в різних виконаннях. Від цих пристроїв залежить комфортність та ефективність роботи операторів.

    3. Класифікація за призначенням

  • Супер комп’ютери.
  • Майн Фрейми – Main Frame.
  • Міні комп’ютери.
  • Мікро комп’ютери, в тому числі персональні комп’ютери.

    Супер комп’ютери – представляють собою багатопроцесорні та багатомашинні комплекси, що базуються на спільній пам’яті та спільних зовнішніх пристроях. Архітектура супер комп’ютерів заснована на засадах паралелізації та конвеєризації обчислень. Супер комп'ютери мають величезну обчислювальну потужність. Їх використовують для роботи з додатками, що вимагають найбільш інтенсивних обчислень (наприклад, прогнозування погодно-кліматичних умов, моделювання ядерних випробувань тощо). Іноді супер комп'ютери працюють з одним завданням, що використовує всю пам’ять та всі процесори системи; в інших випадках вони забезпечують виконання великого числа різноманітних застосувань.

    Майн Фрейми (Main Frame) – призначені для вирішення широкого кола науково-технічних завдань. Вони є дорогими за вартістю та обслуговуванням.

    Для Майн фреймів характерними є багатопроцесорна архітектура, розгалужена периферія, багатокористувацький режим роботи. Домінуюче положення у випуску комп’ютерів такого класу займає фірма IBM (США).

    Майн фрейми застосовують у великих обчислювальних центрах, де підтримується цілодобовий режим роботи, а штат налічує 200-300 працівників. Вартість порядку 100 000 дол.

    Міні комп’ютери - це потужні комп’ютери, подібні до Майн фреймів, і розраховані на десятки робочих місць. Представлені як кілька обчислювальних комплексів, що конструктивно розміщені в одному корпусі. Використовують у великих підприємствах, наукових закладах і установах. Часто використовують для керування виробничими процесами. Вартість порядку 10 000 дол.

    Мікрокомп’ютери мають кілька процесорів, надвеликі об’єми оперативної пам’яті і є доступними для багатьох установ. Для обслуговування достатньо обчислювальної лабораторії у складі кількох 28 чоловік.

    Персональні комп’ютери – це мікрокомп’ютери універсального призначення, що розраховані на одне робоче місце і не потребують обслуговуючого персоналу.

    Широкого поширення персональні комп’ютери набули в останні 20 років. З появою Інтернету популярність зросла значно вище, оскільки за допомогою персонального комп’ютера можна користуватись науковою, довідковою, учбовою та розважальною інформацією, отримати дешеві засоби комунікації (е-мейл, ІР-телефонія)

    4. Класифікація персональних комп’ютерів Персональні комп’ютери існують двох типів:

  • Стаціонарний настільні комп’ютери.
  • Портативні (мобільні) комп’ютери.

    Настільні персональні комп’ютери привабливі тим, що є подібними до конструктора. Всі пристрої є окремими модулями, які легко збираються і заміняються. Але такі комп’ютери мають стаціонарно стояти в визначеному місці.

  • В портативних комп’ютерах всі основні пристрої містяться в одному корпусі, зазвичай, пристрої мають невелику вагу і є досить зручними для сучасних умов.

    5. Класифікація портативних комп’ютерів

  • Ноутбуки.
  • Нетбуки.
  • Субноутбуки.
  • Планшетні персональні комп'ютери.
  • Інтернет планшети iPad.
  • Кишенькові Персональні Комп'ютери.
  • Смартфони.
  • Мультимедійні смартфони iPhone.
  • Пристрої для читання електронних книг e-Book.

    Ноутбук (NoteBook)

    Ноутбук - це портативний персональний комп'ютер, в корпусі якого містяться базові компоненти комп’ютера, дисплей, клавіатура, сенсорна панель – тачпад (TouchPad), а також акумуляторні батареї. Ноутбук може живитися як від власних акумуляторів так і від адаптера мережі.

    Ноутбуки відрізняються невеликими розмірами і вагою, час автономної роботи ноутбуків коливається в межах від 1 до 6-8 годин. Він виконує всі функції звичайного стаціонарного комп'ютера, але має важливу перевагу: ноутбук - це переносний комп'ютер, який можна зажди носити з собою і використовувати в будь-якому місці.

    Нетбук (NetBook)

    Нетбук — це невеликий ноутбук, що призначений для виходу в Інтернет і роботи з офісними програмами. Відрізняється компактними розмірами, невеликою вагою, низьким енергоспоживанням і порівняно невисокою вартістю.

    За допомогою нетбука можна переглядати Інтернет сторінки та електронну пошту, вести блоги, читати електронні книги.

    Нетбук – не є потужним комп'ютером. На ньому неможливо працювати зі складними програмами, обробляти фотографії, а тим більше переглядати відеофільми. Об'єму оперативної пам'яті і потужності процесора для цих завдань не вистачить. Для щоденної і постійної роботи нетбук є заслабким. Він буде у нагоді як додатковий комп'ютер, який можна брати з собою в дорогу.

    Субноутбук (Subnotebook)

    Субноутбук – це ультра портативний комп’ютер, гібрид ноутбука і нетбука, що має маленький розмір, вагу і більшість характерних рис звичайного ноутбука.

    Він достатньо продуктивний і могутній, хоча діагональ субноутбуків рідко перевищує 13,3 дюйми. Вага таких апаратів коливається в межах від 1,5 до 2 кг, дизайн переважно стильний, несхожий на звичайні моделі ноутбуків і нетбуків. Не дивлячись на «кишенькову потужність», на такі апарати встановлюється інтегрована відеокарта. Пограти в сучасні 3D – ігри навряд чи можна, але можна працювати з офісними програмами або подивитися відеофільм в HD – форматі.

    Планшетний персональний комп'ютер (планшетник,Тablet РС)

    Планшетники - це клас ноутбуків, обладнаних екраном, що об'єднаний з планшетним пристроєм рукописного введення. Екран дозволяє працювати за допомогою стилуса або пальців, без використання клавіатури і миші, має тонкий корпус і привабливий вигляд.

    Користувач може вводити текст, використовуючи екранну (віртуальну) клавіатуру, звичайну клавіатуру (якщо вона є у складі пристрою) і за допомоги вбудованих програми розпізнавання рукописного тексту та мови.

    Типи планшетних персональних комп'ютерів:

    Планшетники — пристрої без повноцінної клавіатури. Планшетні ноутбуки часто називають «конвертованими» або трансформерами, завдяки можливості до трансформації: пристрій може виглядати як ноутбук, екран можна розвернути навколо осі на 180° і покласти на клавіатуру — ноутбук виглядатиме як планшет. Планшетні нетбуки - це нетбуки з поворотним екраном.

    UMPC — компактний варіант планшетного комп'ютера, призначений замінити КПК. Має певні конструктивні відмінності, а також деякі відмінності в інтерфейсі, оскільки пристрій призначено спеціально для управління пальцями. Може мати вбудовану клавіатуру, як правило, нестандартну.

    Інтернет планшет

    Інтернет планшет (iPad) — тип комп'ютерів, що відносяться до планшетних комп’ютерів. Він суміщає в собі найкращі якості ноутбука і смартфону.

    Такі портативні комп'ютери зазвичай використовуються для читання електронних книг, перегляду фотоальбомів та відеофільмів, прослуховування музики і, звичайно ж, для роботи в Інтернеті.

    Особливості Інтернет планшету:

  • Низька вартість пристрою (в межах 400 — 900$).
  • Сенсорний екран призначений для роботи за допомогою пальців. 32
  • Легкий і зручний користувацький інтерфейс (більше схожий на інтерфейс смартфону, ніж на інтерфейс комп’ютера).
  • Розвинені засоби безпровідного Інтернет з'єднання для швидкого перегляду web-сторінок.
  • Тривалий час автономної роботи (яким раніше могли похвалитися лише мобільні телефони).

    Кишеньковий персональний комп'ютер (КПК, наладонник, PalmTop)

    КПК — збірна назва класу портативних електронних обчислювальних пристроїв, які спочатку декларувалися як електронні органайзери. Для позначення всього класу пристроїв в англійській мові використовується словосполучення PDA (Personal Digital Assistant), що перекладається як «особистий цифровий секретар».

    КПК обладнано процесором, платами розширення, звуковою системою і flash-пам'яттю, яка, на відміну від вінчестера, займає менше фізичного місця.

    Дисплей КПК реагує на дотик спеціальної палички стилуса.

    Основні функції КПК:

  • Офісні програми. Для вводу тексту доступна екранна клавіатура, рукописний ввід і повноцінна висувна клавіатура.
  • Вихід в Інтернет. Під’єднатися можна через мобільний телефон (Bluetooth / IRDA) або безпровідну мережу Wi-Fi.
  • Організація розкладу поточних справ та щоденник. Комп'ютер може автоматично нагадувати про пункти розкладів.
  • Звуковий програвач, диктофон, фотоапарат, відеокамера.
  • Перегляд зображень, відеороликів, фільмів, наявність графічного редактора.
  • Дистанційне керування. Вся побутова техніка, що має інфрачервоний порт, піддається управлінню за допомогою спеціалізованих 33 програм.
  • Читання карти місцевості. Особливо ефективними КПК будуть за наявності модуля GPS (глобальна система позиціонування) і спеціальних програм для планування маршрутів.

    Смартфон (Smartphone)

    Смартфон (розумний телефон) — це мобільний телефон з розширеною функціональністю, в деяких моделях функціональність є наближеною до КПК. У зв'язку з тим, що деякі смартфони дуже вдало суміщають в собі функціональність мобільного телефону і КПК, для позначення подібних пристроїв часто використовується термін «комунікатор».

    Мультимедійний смартфон (iPhone) iPhone — мультимедійні смартфони, що розроблені корпорацією Apple. Смартфони суміщають в собі функціональність плеєра iPod, комунікатора та Інтернет планшету.

    Пристрій для читання електронних книг (E-book reader)

    Е-Book device — загальна назва для цілої групи вузькоспеціалізованих компактних пристроїв, що призначені для відображення текстової і графічної інформації (у форматах html, txt, pdf тощо).

    Основною відмінністю E-book від КПК, планшетників, ноутбуків або нетбуків є обмежена функціональність, що дозволяє істотно збільшити робочий час використання.

    Контрольні запитання

    1. Класифікація комп’ютерів за призначенням?

    2. З якою метою створюють супер комп’ютери?

    3. До якого типу відносяться персональні комп’ютери учбової лабораторії ?

    4. Переваги та недоліки стаціонарних комп’ютерів?

    5. Основні функції пристрою E-book?

    6. Які комп’ютери називають «комунікаторами»?

    7. Типи планшетних комп’ютерів?

    8. Основне призначення нетбуків

    • Розділи: